Крим: проміжна перемога над Росією у ЄСПЛ

Росія почала контролювати півострів з 27 лютого 2014 року, щойно туди увійшли “зелені чоловічки”. Тобто до референдуму. Це повністю розбиває російську доктрину.

Що відбулося?

Сьогодні Європейський суд з прав людини прийняв до розгляду позов України проти Росії щодо Криму. Але частково.

ЄСПЛ також дійшов до висновку про те, що Росія здійснювала “ефективний контроль” над Кримом з 27 лютого 2014 року по 26 серпня 2015 року зважаючи на “посилену військову присутність російських військових у Криму з січня по березень 2014 року”, тому Росія може нести відповідальність за порушення прав людини на півострові у цей період.

Це перемога?

Так, але дуже маленька. Тепер ЄСПЛ відкрив собі двері для розгляду справи по суті і встановлюватиме наявність чи відсутність конкретних порушень прав людини, а також того, чи відповідатиме за такі порушення РФ.

У чому спір?

Ось що доводили Суду обидві сторони:

Позиція України:Позиція РФ:
Росія здійснювала “ефективний контроль” над Кримом та містом Севастополь з 27 лютого 2014 року;“ефективний контроль” над півостровом здійснювався з 18 березня — після підписання Договору про об’єднання;
російські військові нелегально потрапили на територію півострова, скинули легітимні цивільні адміністрації та не давали виїхати з півострова жодним шляхом (морським, сухопутним чи повітряним);російські війська завжди були присутні в Криму за міжнародним договором між Україною та Росією і несподівано опинилися поруч, щоб “допомогти здійснити демократичне волевиявлення”, їх присутність з 1 по 17 березня ≠ ефективному контролю
до 16 березня Росія консолідувала контроль над півостровом, згодом — нелегально провела референдум і підписала Договір про об’єднання (18 березня 2014 року);референдум та заворушення – наслідок нестабільної ситуації всередині країни після Майдану, втечі президента та політичних і конституційних змін;
враховуючи наявність “ефективного контролю”, російська адміністративна  практика на території Криму з 27 лютого 2014 року порушувала права людиниРосія вирішила, що відповідати на всі клейми — не царське діло і в частині прийнятності скарги це обвинувачення не адресувала

Заява України полягає не у встановленні окремих правопорушень зі сторони Росії, а насамперед у доведенні їх системності та закономірності, а також у подальшому запобіганні таких дій. Якщо коротко, уряд України заявляв, що з 27 лютого 2014 року Росія здійснювала порушення майже всієї Європейської конвенції з прав людини. 

Ось на які порушення вказує Україна:
  • ст. 2 (право на життя) — у вигляді насильницьких зникнень та відсутності їх ефективного розслідування;
  • ст. 3 (заборона нелюдського поводження та катувань) та ст. 5 (право на свободу та безпеку) — жорстоке поводження та тримання під вартою;
  • ст. 6 (право на справедливий суд) — поширення російського законодавства на територію Криму, що призвело до створення незаконних судів; 
  • ст. 8 (право на повагу до приватного життя) — у вигляді автоматичного накладання російського громадянства та незаконних обшуків приватних будинків;
  • ст. 9 (свобода віросповідання) — через переслідування та залякування представників іншої, не російської православної віри;
  • ст. 10 (свобода вираження поглядів) — утиски та заборони неросійських медіа;
  • ст. 11 (свобода зібрань) — заборона мирних зібрань та демонстрацій;
  • ст. 14 (заборона дискримінації) — зокрема, паттерн поведінки російської влади щодо кримських татар;
  • ст. 2 Протоколу № 4 (свобода пересування) — обмеження цієї свободи в результаті фактичного перетворення (Росією) адміністративного розмежування на кордон (між Росією та Україною);
  • ст. 2 Протоколу № 1 (право на освіту) — заборона української мови в школах та переслідування україномовних учнів;
  • ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції (захист власності) — через експропріацію цивільного майна та майна приватних підприємств без компенсації.

А що про контроль?

Дата переходу контролю над Кримом до Росії — це одна з ключових частин спору, бо потрібно встановити, за які саме порушення і у який саме проміжок часу має відповідати Росія. 

Україна заявляла про “ефективний контроль” Криму Росією з 27 лютого з моменту появи “зелених человєчків” у Криму. Росія ж аргументувала, що почала контролювати півострів з 18 березня, коли Путін підписав закон про Крим, як частину Федерації.

ЄСПЛ “похвалив” Україну за чітку непохитну позицію та надання важливих доказів про наявність сил РФ у Криму з 27 лютого 2014 року. Суд звернув “особливу увагу” на два ствердження Путіна:

  • Перше Путін зробив на зустрічі з керівниками силових структур у ніч з 22 на 23 лютого 2014 року. Там він заявив про рішення “розпочати роботу з повернення Криму до складу РФ”.
  • Друге Путін зробив 17 квітня 2014 року під час телевізійного інтерв’ю. Він, зокрема, визнав, що Росія “роззброїла військові частини української армії та органів правопорядку”.

Хоча сторони не оспорювали факт здійснення юрисдикції РФ у Криму після 18 березня 2014 року, Росія виступала проти критерію “ефективного контролю”. 

Її аргумент: цей тест стосується питання суверенітету над територією, який здійснює та чи інша держава, що не входить до повноважень ЄСПЛ. Суд же відповів, що встановлення “ефективного контролю” безпосередньо стосується його юрисдикції (а не того, “чий Крим сьогодні / чи правомірно Крим перейшов до складу РФ”).

І ЄСПЛ наголосив ще раз, що він не покликаний вирішити питання про правомірність включення Криму до складу РФ за міжнародним правом — це питання повністю залишається поза увагою.

ЄСПЛ міг не прийняти заяву України?

Зазвичай, Суд не схильний відмовляти у прийнятності міждержавних скарг. 

Однак, шанси були. Серед усіх заперечень, заявлених Росією, одне було центральним і отримало особливу увагу Суду: РФ стверджувала, що Україна не вичерпала національні засоби захисту, що призводить до неприйнятності скарги. 

Що сказав Суд про прийнятність?

Найважливіший висновок Суду для України — правило щодо вичерпання національних засобів захисту. Тобто вимога звернутися до судів Російської Федерації перед тим, як іти до Європейського Суду, не застосовується у випадку Криму через адміністративну практику.

Що ж таке ця оспорювана адміністративна практика РФ?

Вона включає повторювані порушення прав людини, які толеруються органами влади держави. Якщо держава діє таким чином, то вимога звернутись до судів такої держави і вичерпати національні засоби захисту не застосовується.

Чи відбувалося подібне в Криму? 

На думку Суду, так, загального обсягу доказів достатньо, щоб на цій стадії стверджувати, що перелік з 11 діянь справді становили повторювану систему. Серед них і примусові зникнення, і жорстоке поводження, і утиски неросійських медіа та української мови в школах. При цьому, Суд не визнав, що вбивства окремих осіб, короткострокові затримання журналістів у березні 2014 та націоналізація власності українських військових досягли необхідного порогу для адміністративної практики. Тому скарги по цих порушеннях були визнані неприйнятними.

Тобто порушення прав людини таки визнані Судом?

Не зовсім. На цьому етапі, Суд не встановлює наявність / відсутність порушення, чи відповідальність Росії. Він оцінює, чи можуть доступні йому докази prima facie (тобто на перший погляд) вказувати на наявність такої практики. Цей стандарт доказування є дуже низьким, і, хоч використовується для стадії прийнятності, недостатній для встановлення порушень і відповідальності.

Що стало для Суду орієнтиром?

З-поміж іншого, Суд врахував доповіді міжурядових і недержавних громадських організацій, зокрема, Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Нагадаємо, що релевантність подібних матеріалів Росія оспорювала у слуханнях 2019 року.

Що далі?

Встановлення прийнятності скарги, яке хоч і є процедурним моментом, можна вважати чи не найважливішою частиною процесу на ранній стадії. Суд дав справі “квиток” на подальший рух до встановлення конкретних порушень Конвенції, заявлених Україною. 

Ну але слід пам’ятати, що рішення стосується лише подій, що відбувались у Криму, тоді як події Східної України є предметом ще кількох міждержавних скарг, поданих Україною.

Питання, яке цікавить усіх чи не найбільше, це звісно дата винесення Судом остаточного рішення у справі. Будувати точні прогнози на цьому етапі важко —  розгляд міждержавних скарг може тривати роками. Від моменту подачі скарги Україною до слухань по прийнятності минуло 5 років, і ось лише за рік після самих слухань Суд виніс рішення. 

Встановивши прийнятність скарги, Суд, однак, зазначив, що його висновок на цій стадії не стосується встановлення відповідальності Росії за конкретні порушення прав людини в Криму. Ці питання вирішуватимуться пізніше, на стадії розгляду по суті.

Тому при всьому оптимізмі і реалізмі, слід продовжувати тримати руку на пульсі.

Важливо пам’ятати, що сьогоднішнє рішення — це крок далі, а не завершення історії.

Коментарі

Ми попросили розумних людей відкоментувати. Хотілося б, звичайно, для повноти картинки отримати коментар притомного юриста із РФ. Але на жаль, притомні відповіли, що “за такий коментар в нас можна і сісти”. Тим не менше, ми будемо раді іншим коментарям, тому стукайтеся до нас і ми додамо. Отож:

Іван Ліщина, заступник міністра юстиції України (по центру, єслішо).

Які були твої прогнози на прийнятність, тобто ти був впевнений у тому, що приймуть, чи були сумніви?

Абсолютно не був впевнений. До останнього часу до мене надходили суперечливі  сигнали із суду. Я боявся, що нам відмовлять у більшій частині скарг. Мій найкращий сценарій був такий: приймуть ті скарги, за якими у РФ були найменш обгрунтовані зауваження. А найгостріше питання і найгостріше питання про момент здійснення контролю над Кримом винесуть на основне слухання. Це була б теж перемога. Але те що суд вирішив  питання про день початку контролю вже зараз — на це я навіть не міг сподіватися. 

Навколо якого питання буде найбільша заруба?

Найскладніше питання це відповідальність РФ за дії самооборони Криму.  Самооборона Криму це максимально аморфна структура без централізованого управління: одна її частина підпорядковувалась ФСБ, інша — ГРУ, інша — армії, і частина — особисто Аксьонову. 

Коли чекати на остаточне рішення?

Це нереально сказати зараз. Роки, а може і десятки. 

На що прямо зараз впливає рішення ЄСПЛ про прийнятність заяви?

Позиція РФ будується на тому, що Росія підтримала народ Криму у період нестабільності. Але ЄСПЛ зламав цей аргумент, бо встановив, що Росія здійснювала військовий контроль над територією з моменту появи у Криму російських військових, тобто з 27 лютого 2014 року.

Константин Дегтярев, профессор права Университета Ливерпуля (Англия)

Які були твої прогнози на прийнятність, тобто ти був впевнений у тому, що приймуть, чи були сумніви?

Я был уверен, что решение будет частично приемлемым. А вот какая это будет приемлемость – вопрос. Я не видел серьезных причин признать эту жалобы неприемлемой.

Навколо якого питання буде найбільша заруба?

Тут конечно нужно знать дело. Очень сложно что-то конкретное сказать. Если рассуждать гипотетически, то скорее всего вопросы возникнут в тех аспектах, где нужны серьезные доказательства, которые сложно добыть – например, админ практика бесчеловечного обращения. Гораздо проще доказать, что позакрывали все украинские сми и школы.

Коли чекати на остаточне рішення?

Не скоро. Лет через 8-10.

На що прямо зараз впливає рішення ЄСПЛ про прийнятність заяви?

Суд признал юрисдикцию России на территорию Крыма с февраля 2014 и это важный аспект. Это значит, что суд не отсчитывает аннексию Крыма с референдума, а ставит точкой отсчета фактическую аннексию.


Ну і важливе уточнення від авторів: висловлені у матеріалі позиції є особистими і не обов’язково відтворюють позицію організацій, з якими працюють автори.